Новий клас? Тоді ми йдемо до Вас!

Новий клас? Тоді ми йдемо до вас!
або практичні рекомендації для згуртування дитячого колективу

Ну ось. Це все ж таки трапилося. Вперше або знову. Відтепер ви – класний керівник. Таких нових та незнайомих дітей. Або знайомих, але як вони змінились та подорослішали за літні канікули…

Що може допомогти вам налагодити контакт, встановити довіру з учнями та згуртувати колектив?

Важливо пам’ятати про те, що одним із основних мотивів відвідування школи, як показує практика, для дітей є спілкування. І не можна не враховувати важливість комунікативного процесу в дитячому та молодіжному середовищі. Саме від успішності комунікації залежить: чи буде дитина із задоволенням ходити до школи, чи будуть у колективі проявлятись ознаки булінгу. Якщо ж з таким компонентом освітнього простору як “спілкування” все “ОК”, то тоді можна зосередитись і на “навчанні”. Нічого не буде заважати пізнавальним процесам дітей.

А що ж люблять діти найбільше? Звісно, грати! Тому і доцільно грати. З користю та задоволенням. На класній годині, після уроків, на заміні тощо.

Існує дуже багато вправ, руханок, психологічних ігор на будь-який смак і згідно поставленої мети. Всі вони доступні у мережі Інтернет. Проте, багато чого залежить від того, як дорослий побудує гру та взаємодію із дітьми.

Ось кілька принципів, що стануть вам у пригоді

• Безпека дітей. Організовуючи гру, ми дбаємо про фізичне та психічне благополуччя дитини. Якщо ви не впевнені у власних силах, можна запросити до гри психолога або соціального педагога, першу вчительку дітей, батьків… Тобто тих людей, взаємодія з якими покращить процес.
  Важливо! Не залучайте до гри людей, яких діти погано знають, які можуть своїм авторитетом “задавити” справжні емоції та щирість. Все у міру.
  Наша мета – щоб діти довіряли нам. Також, якщо ви знаєте, що хтось із дітей постраждав від психологічної травми (розлучення, смерть батьків, воєнні дії, будь-які види насильств тощо), то доцільно уникати тем, предметів, які б могли нагадати про це дитині. Особливо, якщо колектив для вас зовсім незнайомий та ви не знаєте минулого дитини. Якщо така тема актуалізувалась, спокійно реагуєте, за необхідності – залучаєте на допомогу спеціаліста.
• Разом із дітьми. Саме так, педагог обов’язково бере участь в іграх з дітьми на рівні учасника. Дуже багато дітей, на жаль, вже до середньої ланки втрачають довіру до дорослого. Старші учні не мають її до педагогів майже взагалі… На запитання: до кого ти звернешся по допомогу у скрутній ситуації? ‒ більшість дітей називає друзів та однокласників, батьки з педагогами пасуть задніх. Де вже та довіра загубилась – то інша тема.
  Проте наша мета – побудувати стосунки з дітьми саме на принципах довіри і взаємоповаги.

Моє професійне кредо:
“Ми не маємо права вимагати від дітей того, що не можемо зробити самі”.

Якщо ми проводимо заняття на тему “погані вчинки”, то треба бути готовим до того, що нас запитають: “А чи робили ми в житті погані вчинки?”
Якщо запитуємо дітей про їхні страхи, то повинні мати сміливість зізнатись у власних.
Якщо ж на таке запитання ми відповімо: “Я ‒ вчитель, це тебе не стосується” – то і нам ніхто нічого більше не скаже. От вам і вся довіра.

Важливо! Сумісна ігрова діяльність з учнями дає вчителю дуже  цінний досвід – дізнатися про те, як тебе бачать учні, отримати зворотній зв’язок.

Ну що? Починаємо грати!

√Щоб краще познайомитися

Гра “Я знаю, що ти робив/робила влітку”

Мета: познайомитись із дітьми, краще пізнати одне одного.

Варіант 1.

Завдання. Кожен учасник (анонімно!) пише на аркуші паперу, ЩО він робив влітку. Можна кілька пунктів. Інформація має бути невідомою іншим учасникам гри.
Хід гри. Усі аркуші перемішують на столі або у коробці. Потім учасники гри у довільному порядку витягають по одному аркушу, зачитують те, що там написано, і роблять припущення: про кого із присутніх ідеться.
Для того, щоб відгадати про кого з однокласників йде мова учню даються 1‒3 спроби. Якщо всі припущення виявились невдалими – автор сам відкривається групі.

Варіант 2.

Завдання. Учасники на аркушах пишуть свої імена. Аркуші перемішують.
Хід гри. Витягти аркуш, назвати ім’я людини, яке там написане, і висловити 3‒5 припущень щодо того, ЩО ця людина могла точно робити влітку. Людина, ім’я якої випало, підтверджує або спростовує припущення.

√Якщо в класі конфлікт чи проблема

Техніка “Коло”

Мета: вирішення конфліктів, знаходження шляхів до порозуміння.

Коло – це зібрання людей, рівних для спілкування щодо складних питань, проблем, в атмосфері взаємоповаги і турботи, згідно із певними правилами.

Залежно від мети, з якою проводимо “Коло”, гра може називатися: “Коло прийняття рішень”, “Коло примирення”, “Коло підтримки”, “Коло формування цінностей” тощо.
Цю техніку часто використовують у практиках медіації, детальніше з правилами та особливостями проведення можна ознайомитися за посиланням https://bit.ly/2PcvyWp

Хід гри. Якщо стисло: учасники, сидячи у колі, передають одне одному предмет (на вибір організатора). Висловлюватись має право лише той, у кого у цю мить у руках предмет. Всі інші мовчки слухають. Ця техніка дуже ефективна тоді, коли в класі з’явилося багато конструктивної чи деструктивної енергії. Неможливо вислухати всіх одразу (претензії чи ідеї).

Результат. Кожен отримав змогу висловитися, всі почули кожного. Напруження знизилося, можна ухвалювати рішення.

Ось мої презентації, які Ви можете використати для роботи, а можете на їх основі розробити свої власні відповідно до мети та поставлених завдань.

Презентація Історія виникнення техніки “Коло” як способу спілкування та прийняття рішень
Автор – Анастасія Сєркова
Переглянути і завантажити можна тут https://bit.ly/2ZmWarl

Орієнтовні запитання для учасників під час роботи за Презентацією: Що поєднує ці картинки? Які види кіл ви побачили? Для чого їх використовують?

Презентація Правила проведення техніки “Коло”
Автор – Анастасія Сєркова
Переглянути і завантажити можна тут https://bit.ly/31YYAKA

√Щоб краще зрозуміти одне одного

Гра “Гарячий стілець”

Мета: проаналізувати поведінкові та особисті якості учасників.

Використовують, коли діти більш-менш знають одне одного і рівень довіри в класі сформований.
Якщо хтось із колективу не бажає грати – це його право, він може бути в колі з дітьми як спостерігач.
Ведучий ‒  учитель, він стежить за перебігом гри і також бере в ній участь.

Завдання. Для кожного учасника, який готовий заслухати про себе думку оточуючих, готується іменний аркуш з двома колонками: плюси та мінуси. Аркуші з іменами по колу передаються від учасника до учасника, поки всі бажаючі не заповнять їх. Всі учасники заповнюють ці аркуші анонімно, пишучи по одній якості. Потім загортають край аркуша так, щоб інші учасники не побачили написаного. Заповнені аркуші віддають ведучому.

Хід гри. Учасники по черзі сідають на “гарячий стілець” і відповідають на запитання вчителя, стосовно позитивних і негативних риси, які власне вони бачать у собі.
Після цього ведучий розгортає аркуш і зачитує, що про учасника написали однокласники.

Важливо! Починаємо з “мінусів” для того, щоб закінчити на позитивній ноті – “плюсами”.

Після цього дитина ділиться своїми враженнями: згодна вона з тим, що почула, чи ні.
Дуже часто для невпевнених дітей буває приємною несподіванкою почути про те, скільки гарних рис у неї помічають однолітки. А самовпевнена дитина дізнається, що і їй є що вдосконалити у собі.
Ну і вчитель дізнається про себе багато нового)))

√Щоб дізнатися думку оточуючих

Гра “Метафоричний портрет”

Мета: дати змогу учасникам отримати зворотній зв’язок.

Варіант 1.

Хід гри. Один із учасників за бажанням сідає перед класом на стілець. Кожен учасник групи має намалювати метафоричний (образний) портрет сміливця. Намалювати так, як він його бачить. Можливо, в якомусь образі, у вигляді предмета, явища, тварини, символа. Після закінчення діти по черзі демонструють свої роботи учаснику, пояснюючи при цьому, що саме вони намалювали та чому. Учасник мовчки слухає, не коментує (проте має право поставити запитання для уточнення). По закінченню демонстрацій, учасник висловлює своє враження від почутого та побаченого.

Варіант 2.

Інший варіант гри, якщо учасники погано малюють або не можуть зобразити те, що відчувають. Використовують метафоричні асоціативні карти. Картинки з певними невизначеними сюжетами та ілюстраціями. Можна використовувати готові карти, можна роздрукувати картинки з Інтернету.

Хід гри. Обирають учасника-добровольця, над образом якого інші діти будуть міркувати.
Далі вчитель, який виконує роль ведучого, дає інструкцію іншим учасникам знайти  картинку, яка у них асоціюється з людиною, яку обрали. А потім усі по черзі пояснюють: чому саме ця картинка та що це за образ.
Для прикладу: “Я обрав сонце, тому що ти завжди веселий та усміхнений”.
Після того, як всі висловились, учасник ділиться враженнями від почутого. Якщо дозволяє час та є бажання дітей – можна знайти образ для кожної дитини. Спочатку всі висловлюють думку стосовно одного учасника, потім змішують карти та виконують інструкцію стосовно наступного бажаючого.

√Щоб дізнатись рівень довіри в групі

Гра “Правда або дія”

Мета: дізнатися краще одне про одного та продіагностувати рівень довіри в колективі.

Вчитель, який виступає в ролі ведучого гри, завчасно підшуковує відповідний музичний супровід і готує список запитань для дітей відповідно до їхнього віку. А саме: щоб запитання були цікавими, передбачали повну розгорнуту відповідь. 
Наприклад:
Твій улюблений фільм? Чому?
Чого ти боїшся?
Про кого першого подумав, коли прокинувся?
Якщо б отримав 1000 гривень, на що б їх витратив?
Чи є такий фільм або книга, який викликає в тебе сльози, який та чому?
Яким, на твою думку, має бути друг?

Хід гри. Учні сідають у коло та під музику передають одне одному предмет. Ведучий раптово натискає на паузу. Той, у кого в цей момент у руках опиняється предмет, має відповісти на запитання, яке зачитує у випадковому порядку ведучий. Якщо учасник не хоче відповідати, то отримує завдання (присісти 20 разів, відтиснутись від підлоги 15 разів, заспівати пісню, прочитати вірш тощо). Далі знову звучить музика, і учасники знову передають предмет одне одному.

Таким чином можна продіагностувати наскільки діти можуть відкрито, при однокласниках, відповісти на поставлені запитання, наскільки вони довіряють одне одному та вчителю, чи розгорнута їхня відповідь, чи розкуті рухи, жести та міміка, чи лунає сміх… Можна побачити: які теми є для дитини табу, чи може кожна конкретна дитина висловити свою думку та відкритись іншим дітям. Далі ця інформація буде корисною для індивідуальної роботи з учнями.

Цікаво, весело та корисно. І таких цікавинок дуже багато. Протягом року можна знаходити змогу час від часу проводити такі ігри зі своїми учнями.

Школа – це той період, коли людина пізнає себе та навколишній світ, вчиться вчитися та спілкуватися, розуміти себе та інших.

Часто від цих життєвих уроків залежить доля людини.

То чому б не прожити цей час разом з учнями, щоб допомогти сформуватися та знайти себе?

Жінка, яка змінила парадигму створення світу

Аналізуючи хронологію розвитку науки ми можемо побачити, що безліч історичних жіночих постатей стикалось з тим, що результати їхньої праці, їхні наукові надбання не знаходили підтримки від наукової спільноти через те, що винахідниці були жінками, а значить і (начебто) нічого путнього не могли зробити для науки...

Про такі життєві історії написано багато книг та знято багато фільмів. Адже незважаючи на визнання чи невизнання наукових кіл, ці жінки залишили свій внесок в розвиток різних сфер та галузей. Сьогодні хочу поговорити про жінку, яка в свій час не просто зробила відкриття, а навіть змінила уявлення про створення світу...

Книга Трейсі Шевальє "Дивовижні створіння" хоча і має обкладинку типову для жіночого роману та аннотацію, яка зовсім не дає розуміння про що саме буде книга, проте привернула мою увагу тим, що написана автором відомого роману "Дівчина з перловою сережкою", який було дуже талановито екранізовано. Очікувань від прочитання не було майже ніяких, бо інформації, як такої не було. Проте почавши читати - не могла відірватись.

Ця книга - романтизована біографія Мері Еннінг, британської колекціонерки скам'янілостей та палеонтолога-любителя. Жінка стала всесвітньо відомою за низку відкриттів, переважно в галузі морської фауни юрського періоду, які вона зробила завдяки знахідкам скам'янілостей в околицях Лайм-Реджіс (графство Дорсет, Британія), де вона жила.

Її роботи сприяли кардинальним змінам, що відбулися на початку XIX століття в наукових уявленнях про доісторичне життя та історію Землі. Відкриття Мері Еннінг включали перший правильно ідентифікований скелет іхтіозавра, знайдений нею з братом Джозефом, коли їй було всього дванадцять років, перші два скелети плезіозавра, перший знайдений за межами Німеччини скелет птерозавра, а також деякі невідомі до того часу викопні риби.

Мері Еннінг стала відомою у геологічних колах Англії, Європи та Америки, з нею консультувалися щодо анатомії та пошуків скам'янілостей. Однак, через те, що була жінкою, вона не мала права стати членом Лондонського Геологічного товариства й не завжди отримувала відповідну нагороду за свої відкриття.

Її часто звинувачували у фальсифікації знайдених скелетів через те, що знайдені рештки не відповідали парадигмі створення світу, яка панувала на той час. Виникали складні питання "Якщо Бог створив цих істот, а потім дозволив їм загинути, чи означає це що вони були недосконалі, чи означає це, що Бог може помилятися?".   

Науковому товариству було легше піддати сумніву автентичність знайдених Еннінг решток, ніж піддавати сумніву існуючу на той час парадигму створення світу.

Знахідки Мері знаходились в музеях та привітних колекціях без вказування її імені, бо вона була жінкою та не була членом Географічного товариства. Всі експонати були підписані іменами колекціонерів, які викупали їх у Мері, використовуючи її тяжку працю. Жінці лишалось тішитись думкою, що праця її життя не марна, а знайдені нею залишки невідомих до того істот змінили хід науки.

Лише в 2010 році Королівське товариство зарахувало Еннінг до числа десяти британських жінок, які найбільше вплинули на історію розвитку науки...

Такі історії не залишають байдужими. Треба знати та пам'ятати тих особистостей, які присвятили життя тому, щоб знайти істину, навіть якщо науковий світ не був в цьому зацікавлений.

Здібні учні: подарунок долі або її виклик?

Коли ви чуєте словосполучення «здібний учень» або «обдарована дитина», які асоціації виникають у вас в першу чергу? Якщо прослідкувати за цим асоціативним рядком повз слова «розвиток», «успішність»,  то рано чи пізно почнуть з’являтись і слова зовсім іншого семантичного навантаження, такі як «незібраність», «комплекси», «стрес» та інші… Рано чи пізно, так чи інакше, згадуючи своїх учнів, з якими ви працюєте по підготовці до олімпіад, конкурсів та МАН ви почнете пригадувати і всі ті труднощі, які пов’язані з ними та з процесом підготовки. Тоді з’явиться і слово «ПРОБЛЕМА».

Не секрет, що всі педагоги хочуть працювати зі здібними учнями, але чомусь часто замовчується тема проблемності цих дітей та специфіки роботи з ними. Проте, згідно  рішення Всесвітньої організації охорони здоров’я обдаровані діти входять до «групи ризику». А отже - їм необхідні особливе виховання, відповідні індивідуальні навчальні програми, спеціально підготовлені вчителі, спеціалізовані класи та навчальні заклади.

Давайте розбиратись. Яка мета вчителя, який працює з обдарованою дитиною? Щоб учень взяв участь в інтелектуальних випробуваннях та досяг високих результатів. Яка ж мотивація педагога? Професійне самоствердження, бонуси до атестації, премія або ж навіть і вимога адміністрації. Чому ми працюємо з цією категорією дітей  - це зрозуміло кожному з нас.

Яка  ж мета підготовки та участі в інтелектуальних змаганнях в  учня? Часто це питання залишається відкритим. Адже єдиної відповіді тут немає. Кожна дитина в цьому плані індивідуальна. І відповідь буде знаходитись у площині мотивів, цінностей та потреб дитини. Щоб працювати з нею ви маєте її замотивувати, щоб замотивувати – знати її особливості та чим вона живе.

В обдарованих дітей протягом їхнього життя виникає досить багато різноманітних проблем, серед яких можна виділити: 

·       Ворожість до школи.

Навчальна програма для них нудна й нецікава, тому що не відповідає їх здібностям. Отже, можливі порушення в поведінці, за які до дітей застосовуються «каральні» заходи.

·       Ігрові інтереси.

 Обдаровані діти люблять складні ігри й байдужі до простих, котрими захоплюються їхні однолітки. Як наслідок, діти залишаються в ізоляції.

·       Неконформність.

Вона виявляється у відкиданні стандартних вимог, особливо якщо вони йдуть у розріз з інтересами обдарованої дитини.

·       Занурення у філософські проблеми.

Замислюються над питаннями життя і смерті, релігійних вірувань і т. п.

·       Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком.

Часто обдаровані діти віддають перевагу спілкуванню зі старшими, і їм досить важко стати лідерами. 

Ми вже з’ясували, що обдаровані діти досить уразливі. Науковці серед основних причин уразливості називають наступні:

·       прагнення до досконалості (перфекціонізм) - не заспокоюються, не досягаючи вищого рівня;

·       відчуття незадоволеності - дуже критичні до себе та своїх досягнень, низька самооцінка;

·       нереалістичні цілі - часто ставлять завищені цілі, а не досягаючи їх, засмучуються та переживають;

·       надчутливість - дуже сприйнятливі до сенсорних стимулів: слова й невербальні сигнали сприймають як неприйняття себе оточуючими. Часто таких дітей уважають гіперактивними, тому що вони постійно реагують на подразники та стимули різного роду;

·       потреба в увазі дорослих - оскільки діти цікаві, вони часто монополізують увагу дорослих, через що можуть виникати тертя у стосунках з іншими дітьми;

·       нетерпимість - більш обдаровані діти часто виявляють нетерпимість стосовно інших дітей, які стоять нижче за них за інтелектуальним розвитком.

Отже виходячи з усіх можливих труднощів прийнято виокремлювати наступні типи здібних учнів як категорії групи ризику:

Найкращий учень: усі його люблять, робить те, що йому кажуть і як; любить подобатися.

Бунтівник: сперечається, з ним важко спілкуватися, часто в нього виникає стан емоційно вольового напруження, коли щось загрожує досягненню його мети.

Підпільник: знає, що за обдарованість не платять, а навпаки вимагають, тому прагне не вистрибувати, а бути як усі.

Втікач: випадає з ліцейної системи, не може підлаштуватися до вимог ліцею, викладачів, майстрів виробничого навчання.

Двобічний: відстає або має вади фізичні; його розглядають як слабкого, не помічають обдарованості.

Цілеспрямований: незалежний, автономний, знає собі ціну, знає, чого хоче. Найкращий тип для розробки індивідуальної програми.

            У кожного з цих типів свій стиль поведінки, свої потреби, своя система взаємин, свій емоційно-вольовий статус. Ось чому до кожного з них  має бути індивідуальний підхід, як у закладах освіти, так і в сім'ї. Але яким же він має бути, той підхід?

          Щоб зрозуміти краще проблеми з якими можна зіштовхнутись при роботі зі здібними учнями різних типів, зрозуміти мотивацію дітей та, саме головне, що ж може зробити кожен учасник освітнього процесу для покращення цієї взаємодії – я пропоную переглянути Додаток, в якому представлена ця інформація у зручному систематизованому форматі:
https://drive.google.com/open?id=1F9JNiqpKikECQkFp8IqhdNfAtF2X4uk2 

          Розуміючи самих себе та своїх учнів ми зможемо подолати всі перешкоди та труднощі.  Тоді  процес взаємодії та спілкування з обдарованими дітьми буде приносити результати та задоволення всім зацікавленим сторонам!

Сексуальна просвіта в школі: чи бути, чи не бути – ось питання…

Останнім часом тема сексуальної просвіти в школі викликає жвавий інтерес та запеклі дебати як з боку прихильників такої просвіти так і з боку її противників.

Противники таких просвітницьких занять в школі аргументують тим, що:

  - В їхньому дитинстві не було таких уроків і це, начебто, не вплинуло негативним чином на їх життя;

 - Сексуальна просвіта, за їх думкою, ототожнюється з розбещенням та сексуалізацією дітей.

     - Сексуальна просвіта, на їх думку, обмежена  функціональними аспектами цього питання.

Прихильники такої просвіти наполягають на тому, що:

       -  Сексуальність – природна складова людського буття;
    -  Людина, як теоретична обізнана в  цих питаннях має менше шансів стати жертвою маніпуляцій та насильства сексуального характеру.

      - Питання сексуальності, статевого життя та репродукції людини – мають складну емоційну, психологічну та фізіологічну природу.

Вся складність питання полягає в тому, що в нашій системі освіти відсутні апробовані програми для навчання дітей та підлітків з питань сексуальної просвіти, також сторони не можуть визначитись з якого віку потрібно проводити подібні уроки для дітей, які фахівці мають бути залученні до такого навчання та виховання.

Всі наявні на даний час програми, які більш менш стосуються даного питання, присвячені:

      -  Профілактиці захворюванням на  ВІЛ/СНІД;
      - Профілактиці інфекціям, що передаються статевим шляхом;

      - Збереженню репродуктивного здоров’я молоді.

      -  Попередженню підліткової вагітності.

Проте не завжди і ці матеріали дають молодим людям повноцінне уявлення про сфери сексуальності та репродукції. Найчастіше вони, нажаль, більше покликані залякати, а не пояснити. Наслідки такої поведінки…. Наслідки таких рішень… А причини? Хто пояснить молодій людині, що саме відбувається з нею та її тілом? Що їй робити зі своїми бажаннями та з як зрозуміти саму себе?

Страх, сором, почуття провини в цій справі – поганий помічник. Вирішити  питання, які постають перед молодою людиною вини не допоможуть, а ось додати комплексів та непорозумінь – легко. Дорослішати дитині і без того досить складно. Складно розуміти себе та інших, складно змінюватись.

Можна, звісно залишити все так як є, нехай вчаться на власному досвіді, але є ФАКТИ:

         - Більшість молодих людей на запитання: «коли ти вперше дізнався про сексуальні стосунки?» відповідають – у 8-10 років, від друзів, з фільмів та Інтернету.

   - Більшість молодих людей на запитання: «коли батьки вперше поговорили з тобою про сексуальні стосунки?» відповідають – в 12-14 років.

Чи  не здається вам, що ми трохи запізнюємось? Що до першої розмови з референтним дорослим дитина вже буде мати певне уявлення про цю сферу життя, часто досить хибне…

Підлітки:

      - В якості засобів сексуальної просвіти використовують перегляд фото- та відео-матеріалів порнографічного характеру, що спотворює їх уявлення про сексуальні стосунки (про те що подобається хлопцям та дівчатам в реальному житті тощо).
   - Маючи певний сексуальний досвід вони часто не мають уявлення про умови зараження ІПСШ. Оральний секс молоді люди часто навіть не вважають сексуальними стосунками. Не знають, що при такому виді задоволення сексуальних потреб можливе зараження на той самий кандидоз та герпес…

   - Молоді люди часто не знають елементарної будови власних статевих органів, дівчата не розуміють зв'язок між овуляцією та вагітністю, хлопці не знають принципів та функціонального значення менструації у дівчат.

     -  Емоційна складова сексуального життя людини взагалі майже випадає із кола інтересів підлітків, бо їм більше доступна інформація функціонального характеру, а тому і ставлення до сексуальних стосунків у підлітків формується чисто механічне.

А їм цікаво. Їм важливо. Хлопці часто хвилюються як їм треба поводитись, щоб при першому контакті з дівчиною не завдати їй болю? Що треба знати? Як підготуватись? Коли починати статеве життя? Як зрозуміти чи природні твої переживання? В кого спитати поради? Хто не буде висміювати та буде ставитись із повагою до питань, які хвилюють молоду людину?..

Дорослим ще належить вирішити ці питання. Однак людині, яка проводить (або планує проводити) бесіди та роз’яснення з дітьми та підлітками варто пам’ятати:

-  Починати розмови потрібно виходячи з тієї інформації і тих уявлень, які дитина вже має. Спочатку потрібно дізнатись, що саме вона знає, як цю інформацію інтерпретує. І вже потім пояснювати виходячи з вікових та індивідуальних особливостей дитини. Непідготовлена до інформації дитина може бути шокована обсягом інформації та її змістом. Тому ми в цьому питанні ідемо разом з дитиною та трошки випереджаємо її пізнавальні інтереси.

-  Говорити потрібно спокійно, виважено. Називати речі своїми іменами. У всього є своя термінологія та визначення. Не вдаватись до плоских жартів, жаргонних та некоректних висловлювань.

- Самому бути достатньо обізнаним в даних питаннях. За необхідності до уроків можна залучати фахівців потрібного спрямування: гінеколога, ювенолога, уролога, андролога. Зараз є можливість запрошувати спеціалістів до закладів освіти, вони залюбки відвідують школи з просвітницько-профілактичними бесідами, можна долучатись до вебінарів та відвідати з учнями найближчу «Клініку, дружню до молоді».

Ще багато питань потрібно вирішити стосовно сексуальної просвіти дітей та підлітків в шкільній системі освіти. Щоб ця просвіта відбувалась на якісному професійному рівні, комплексно, систематично, відповідно складених та апробованих програм та навченими за цими програмами професіоналами.

 Сексуальність та статеве життя – одна з найбільш хвилючих тем, які виникають протягом всього існування людства. І вона завжди буде актуальною та мати значення для кожної людини. А якісна та доречна інформація з цього питання – буде запорукою гармонійного розвитку та щасливого життя підростаючого покоління.