понеділок, 17 лютого 2020 р.

Вчитель, блогер та стендап, або Дайте учням емоцію!



Дітям не цікавий урок… Вони нічого не хочуть… 
 Їм нічого не потрібно… 

Чи часто ви чуєте такі фрази від колег чи батьків учнів? А можливо, що і самі так думаєте, розгублено намагаючись зрозуміти, чому урок не викликає зацікавленості в учнів та мотивації до пізнання.

І предмет важливий. І матеріал доступний. І вам не байдуже. То в чому власне може бути проблема?


А проблема в тому, що ми втрачаємо авторитет в учнів. В нас (педагогів, наставників, вихователів, батьків) з’явилось багато конкурентів в боротьбі за увагу юнацької аудиторії.  Поки ми намагаємось щось донести дітям – їх увага повністю прикута до тих, хто цілком вміє володіти аудиторію. Поговоріть з дитиною. Хто її надихає та що.

Ці конкуренти – прості люди, які мають доступ до соціальних мереж, а таким чином до широкої аудиторії. Це блогери, артисти гумористичного жанру стендап, користувачі соціальних мереж, які розвивають власний бренд та інше. У всіх цих людей є одна мета – привернути увагу якомога більшої кількості  глядачей, підписників заради визнання/грошей/лайків/переглядів. Мета спільна – способи і засоби впливу різні.

Тож чому дитина не слухає вчителя та батьків, проте якийсь незнайомець її мотивує та надихає? Чому дитина сприймає поради блогерів, цитує їх, використовуючи цитати, лексику, жарти та починає вважати це своєю власною думкою? Просто ці люди вміють привертати увагу широкого загалу. Вони працюють на аудиторію. Вони зацікавлені в аудиторії.

Поки ми розмірковуємо – то поступово втрачаємо нашу аудиторію. Наших учнів. Та можливість вплинути та навчити. Їм просто не цікаво з нами. Все. Який би не був хороший та важливий матеріал, якщо він не цікаво надається – дитина не буде його сприймати.

Але ми люди розумні та не впадаємо у відчай. 

Завжди є вихід з ситуації. Можна просто повчитись. Поспостерігати. Проаналізувати. Як артист жанру стенап працює з аудиторією? Як блогер ілюструє свій матеріал відео та ефектами? Як людина приваблює підписників в соціальних мережах? Якщо узагальнити, то можна побачити наступні моменти.


·        Власний приклад або історія успіху. Люди прагнуть бачити як інша людина досягла певного успіху. Прагнуть бачити не лише результат, а і те, як людина до нього йшла. Які невдачі переживала, як з них виходила, які висновки робила. На уроках ми часто наводимо як приклад історичні постаті світових лідерів тощо. Проте для учня, якщо чесно, не дуже цікаво слухати про якихось далеких, а часто і невідомих йому людей. Учню цікаво почути приклад з життя реального, з тієї буденності в якій він сам існує. Історію з життя педагога, про людей, які живуть поруч. Не обов’язково розповідати особисте, можна навести приклад з життя друзів чи знайомих. Без імен та  адрес звісно)) Дітям цікаво тоді, коли почуте викликає у них емоцію. Коли вони можуть провести паралель із власним життям – «якщо він зміг, то зможу і я».
 Саме тому інста-блогери мають таку шалену популярність, вони просто задовольняють цей запит аудиторії. Не забувайте бути щирими – діти одразу помічають фальш. Розповідайте історії – це дозволить створити емоційний зв'язок та довіру.

·      
        Взаємодія з аудиторією. 
   Залученість – один із самих головних факторів, які дозволяють стати успішним. І блогери і актори стендапу активно користуються цим правилом. Урок не має бути грою одного актора – потрібна взаємодія. Спитати думку, пожартувати, обіграти наявність в класі певних предметів прив’язавши їх до теми уроку. Це «висмикне» дитину з її думок та забезпечить її увагу.


      Мистецтво індивідуальності. 
 Чому певних педагогів учні добре пам’ятають на ім’я та по батькові, а інші роками існують в їх свідомості як професійна функція: «хімічка», «фізрук» тощо?  Тут вся справа в індивідуальності та харизмі. Можна таким чудовим народитись, а можна розвинути себе як певний бренд. Ваш урок – це відображення вашої самобутності, так як ви не буде викладати предмет ніхто інший. Робіть це із задоволенням. Кайфуйте самі від своєї діяльності. І діти захочуть приходити до вас ще і ще. Тому що такого Вчителя як Ви більше немає ніде.

·        Імпровізація. Якщо не вийшов план А – вийде план Б. Ми живемо в умовах, що постійно змінюються. Важко розпланувати все, передбачити реакції учнів та фактори які від нас незалежать. Щоб не нервувати якщо «валиться» план уроку – навчиться імпровізації. Відчувайте аудиторію, коригуйте матеріал під неї. Краще виходить не те, що заплановано, а те, що доречно. 

·      
  Візуалізація та ефекти. Жодного блогера не будуть переглядати та слухати, якщо він просто дивиться в камеру та щось говорить. Не будуть слухати і педагога. Вдало проілюстрований матеріал     (відеорядом, емоціями, зміною діяльності) завжди викликає цікавість та бажання дізнатись ще.



   Насправді все дуже просто. Ви є на уроці. Ви виступаєте перед живою публікою. Ви її відчуваєте? Учні – це енергія. Учні – це стихія. Ви вмієте її розуміти? Ви вмієте нею керувати?..


Часто, щоб зрозуміти – потрібно лише уважно прислухатись. Питання лише одне: особисто вам потрібна ця аудиторія? Якщо так – ви знайдете способи заволодіти її увагою. І тоді самі отримаєте задоволення та натхнення. Енергія аудиторії стане вашим особистим каталізатором та натхненням. Коли цікаво учням – то це цікаво і вчителю. Тож дайте дітям емоцію!



Скляна стеля для педагогів, або Вчителі також люди


Вчитель не має права… Вчитель повинен… Вчитель – взірець для дітей…

Людям, які працюють у системі освіти, дуже добре знайомі речення і вислови, які починаються з цих слів. Учитель повинен та не повинен вже стільки всього, що іноді починає забувати, хто він є насправді. Виникає відчуття, ніби він – це повне продовження своєї професії, своєї “місії” зі всією її багатовіковою мудрістю. Здається, що жодної миті не можна забувати, хто ти є. Ти – вчитель. Цим все сказано. Що тобі іще потрібно про себе знати? Не знаєш, у чому сенс життя? – почитай свою посадову інструкцію…
Але ж професійна ідентичність не може замінити собою всі інші складові особистості людини, яка обрала педагогічну діяльність. Професія – це лише частина життя. І чи потребують сучасні учні, щоб вчитель повністю “приніс себе в жертву” своїй професії?
В гендерній психології існує таке поняття як “скляна стеля”. Це визначення використовується для позначення невидимого і формально ніяк не позначеного бар’єру, який обмежує кар’єрне просування жінок, безвідносно до їх професійних якостей, певним рівнем соціальної ієрархії в організації, області чи державній системі. Пізніше цей термін був поширений і на інші соціальні групи та меншини.
У працівників освіти також існує своя “скляна стеля” ‒ стереотипи, суспільно-моральні норми, які регламентують діяльність вчителя. Бо всі ж навколо знають, що саме і як педагог має робити: як працювати, жити та відпочивати. Самому педагогові залишається лише прислухатись до думок оточуючих і намагатися дотримуватися всіх тих інструкцій, які диктує йому суспільство. Навіть відпочивають вчителі у компанії інших вчителів, замінюючи повноцінний відпочинок різноманітними фестивалями, конференціями, тренінгами, семінарами тощо. Бо хіба ж можна хоч на хвилину забути, що ти – вчитель? Хіба можна хоч на секунду розслабитися?..
Але життя це не тільки школа… Якщо вчитель сам живе лише однією школою, чи зможе він достатньо компетентно говорити з дітьми про життя? Про життя, яке вирує у цю саму мить за межами школи, про життя, з яким діти та підлітки стикаються за її межами, про життя, в яке вони поринуть після випускного? Чи корисно це для самого вчителя? Чи не обмежує його розвиток як особистості? І хіба не це “повне занурення” у професію призводить до нищівного вигорання?
То хто ж встановив цю “скляну стелю” для освітян? Кому вона потрібна і чи потрібна взагалі?  З її цілою низкою правил та догм? Чого саме прагнуть від нас сучасні учні?
Для того, щоб хоч трошки розібратись ‒ який же він, образ педагога у нашому суспільстві, я провела невеличке дослідження серед трьох найзацікавленіших в цьому питанні категорій людей: учнів, їхніх батьків та, безпосередньо, самих педагогів. Що ж з цього вийшло? Давайте подивимося!
Який же образ ідеального учителя?
Учні воліють, щоб педагог був сучасним, ввічливим, чесним, вимогливим, але справедливим, добре обізнаним у своєму предметі, міг зацікавити дітей, мав почуття гумору. Наголошують на важливості того, щоб матеріал звучав з вуст викладача, а не був представлений на презентації, за виключенням певних випадків.
Анна, учениця 10 класу “Ідеальний учитель – це дуже комунікабельна та компетентна людина, яка любить дітей та отримує задоволення від своєї роботи, не зважаючи на труднощі”.
Дуже важливою для дітей є підтримка з боку вчителя, разом з тим, і вчитель, і учень мають поважати одне одного.
Тоня, учениця 11 класу “Ідеальний учитель, на мою думку, має бути щирим, турботливим та мати змогу завжди допомогти”.
Юлія, студентка “Той, який зможе знайти спільну мову з дитиною будь-якого віку”.
Батьки учнів акцентують увагу на високому рівні культури, комунікабельності вчителя. Воліють, щоб вчитель був в міру вимогливим та мав можливість зрозуміти стан дитини.
Анна, мати другокласниці “Для мене ідеальний вчитель має бути другом дитині, кому не страшно розповісти та зізнатись у власних помилках”.
Самі педагоги наполягають на важливості загальнолюдських цінностей, готовності до конкуренції, адаптивності до життєвих змін та криз, самовдосконаленні.
Віта, педагог “Ідеальним бути важко, але сучасний вчитель повинен у достатній мірі володіти знаннями про цей новий світ, приймати все нове і мати здатність змінитися”.

Що ж може розчарувати людину у вчителеві?
Учні не зможуть пробачити педагогу брехню, безвідповідальність, байдужість, відсутність почуття гумору, зневагу до дітей, упереджене ставлення, виокремлення “улюбленців” та підвищений голос.
Дарина, учениця 11 класу “Як і в будь-якій людині – підлість. Коли він не помічає, що ти стараєшся. Злобу…”.
Анна, учениця 10 класу “Особисто мене може розчарувати у вчителеві, коли він не розуміє, що він викладає, та з незацікавленістю ставиться до свого предмету”.
Данило, учень 11 класу “Розчаровує незнання вчителем свого предмету, коли він починає просто читати реферат або презентацію”.
Батьки виокремили надмірну вимогливість, підвищений голос на дитину та упередженість педагога щодо дитини.
Світлана, мати семикласниці “Коли вчитель націлений, в першу чергу, на здобуття дитиною знань попри можливі проблеми зі здоров’ям або значний психологічний дискомфорт”.
Що ж може розчарувати педагогів у своїх колегах? Це – некомпетентність, непрофесіоналізм, безтактність, невихованість, пліткарство, заздрість по відношенню до інших, нездорова конкуренція, неохайність. Коли людина ходить на роботу тільки для “галочки” і тільки за зарплатою, а не вкладає в свою справу душу.
Ольга, педагог “Постійні докори на життя, країну, управлінців, бо і так вистачає в житті негативу! Ні в якому разі не жалітись на … зарплатню, родину, колег, учнів!”

Яким має бути вчитель у соціальних мережах?
Більшість опитаних учнів вважають, що вчитель – це вільна людина і на своїй сторінці у соціальних мережах може додавати у друзі всіх, кого вважає за потрібне, в тому числі і учнів та їхніх батьків. Діти вважають, що це – особисте право педагога: вирішувати, що викладати у стрічку та репостити. Однак наголосили, що вчитель, як і будь-яка людина, не повинен викладати пости провокаційного характеру і занадто відверті фотографії.
Данило, учень 11 класу “Правила поведінки в інтернеті для всіх однакові, вони не мають когось обходити або, навпаки, обмежувати особистість”.
Дарина, учениця 11 класу “Мені здається, що вчитель може підписуватися на сторінки своїх учнів, дивитись їхні дописи, але не докоряти учнів, на кшталт: а я бачив, чим ти займався у вихідні і чому не зробив домашнє завдання…”
Анна, учениця 10 класу “Я вважаю, що вчителі МАЮТЬ СВОЄ ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ. Вони такі ж самі люди, як і всі. Вважаю, що пости вони мають писати тією мовою, якою їм зручно… Так,  було би чудово бачити приклад, що вчителі  обирають здоровий та активний спосіб життя. Але, що тільки не трапляється, і вчителям також потрібен релакс 🙂 ”.
Даніїл, учень 11 класу “Може бути самим собою. Додаючи учня у друзі він показує, що приховувати йому нічого”.
Батьки також у більшості вважають, що вчитель – це звичайна людина і в соціальних мережах також. Він сам має вирішувати, кого додавати та що виставляти. Проте, є і моменти, на які варто звернути увагу.
Світлана, мати семикласниці “Зважливим. Якщо в нього в друзях є учні, то він має пам’ятати про це, і не постити інформацію з нецензурними виразами, відкритою агресією, пропагуванням шкідливих звичок, не варто закликати до нетолерантного поводження стосовно будь-яких груп та людей”.
Оксана, мати чотирикласниці “Бажано, щоб додавав у друзі батьків, відповідав на їхні запитання. Можливо, доцільно викладати у стрічку обговорення актуальних питань, що стосуються його предмета, а також пропозиції самовдосконалення, інформацію, що може зацікавити дітей, на яку вони будуть реагувати.”
Педагоги також наголошують, що вчитель – це звичайна людина, але все ж таки, правила етики ніхто не відміняв.
Юлія, педагог “У соціальних мережах, як і в реальному житті, вчитель має залишатися вчителем. До того ж, навіть коли наш робочий день закінчився, ми продовжуємо бути вчителями. За нами спостерігають, оцінюють, стежать, тому ми завжди маємо бути на висоті і поводити себе гідно. Я не бачу абсолютно нічого поганого чи абсурдного у тому, щоб додавати в друзі дітей чи батьків. Це чудова можливість зробити так, щоб несказане стало сказаним. Таким чином можна миттєво зробити оголошення чи термінове повідомлення, порадитися, домовитися про щось або й просто надати психологічну допомогу онлайн. У свою стрічку вчитель має викладати усе, що не суперечить його статусу, моральним нормам, правилам етики і етикету, у межах дозволеного своєю совістю, порядністю, вихованістю.”
Тетяна, педагог “Учитель звичайна людина, та разом з тим, вихована, культурна, тактовна i сторiнки у cоцмережi мають бути відповідні.”
Ольга, педагог “Особиста суб’єктивна думка… в деякі мережі можна додавати учнів, в деякі ‒ ні! Все залежить від того, яка мета профілю. Вважаю, що батьків треба додавати, аби вони були в курсі подій, бо частенько живуть вигадками та плітками про вчителя. Я не викладаю дуже відверті фото (в купальнику та подібні), бо знову ж таки, яка мета? Якщо на меті похизуватись фігуркою чи тілом, то робити треба закриті доступи та редагувати аудиторію”.

Яким же має бути особисте життя та відпочинок вчителя?
На це запитання знову ж таки більшість відповіла, що на те воно і особисте – бо не стосується нікого… Учніі студенти, в більшості, зійшлися на думці, що особисте життя вчителя не має стосуватись учнів, у кожного повинен бути свій особистий простір.
Тоня, учениця 11 класу “Відпочинок такий, який йому (вчителю) подобається. Якесь хобі, кардинальні зміни…”
Ілля, студент “Особисте життя має бути у всіх! Головне, щоб воно не приносило шкоду оточуючим”.
Анна, учениця 10 класу “Особисте життя вчителя таке саме, як і в інших людей. Зрозуміло, що не гарно було би показувати свої стосунки усій школі”.
Микита, студент “Відпочинок… Море, у друзів вдома за чашечкою кави… З ким? Рідні, друзі, також педагоги, можливо, навіть учні”.
Батьки також вважають, що це – особистий простір і територія вчителя. Все тут залежить від самої людини, від того, з ким йому самому приємно проводити час.
Анна, мати другокласниці “Вчитель має бути психічно здоровим! Це єдине, що може мене хвилювати з особистого життя вчителя”.
Світлана, мати семикласниці “Якщо воно (особисте життя) не відповідає моральним нормам. Наприклад, зміна партнерів щоночі, я б воліла не знати про це. Загалом, це не моя справа, я би не засуджувала одностатеві зв’язки і все таке інше, якщо він (учитель) не пропагує їх”.
Педагоги також зазначають, що особисте життя має бути особистим ‒ не для широкої аудиторії. Тільки для родини та для дуже близьких.
Ольга, педагог “Відпочивати треба вчитись! Такий висновок зробила я за останні 2 роки. Тому що багато вчителів не вміють відпочивати. Планувати треба згідно вподобань. Мені до вподоби подорожувати з родиною, спостерігати за краєвидами нашої чарівної країни! Це додає мені наснаги!”
Тетяна, педагог “Відпочинок також має бути! Іноді буває, стiльки школи в твоєму житті, що особисте навiть трошки заважає…”

Яким має бути зовнішній вигляд вчителя?
Здобувачі освіти та їхні батьки вважають, що вбрання вчителя не має відволікати учнів від навчального процесу (не має бути занадто яскравим і відвертим). У всьому іншому – вважають, це ‒ особиста справа вчителя. Він може вбиратися за власним стилем так, щоб йому було зручно, у те, що йому пасує, враховуючи фінансову спроможність. Освітянину, на думку опитуваних, варто бути стриманим, елегантним, охайним, доглянутим. Одяг має відповідати предмету, який викладає вчитель (до прикладу, учитель фізкультури і вчитель історії 😉 ).
Анна, учениця 11-го класу “На мою думку, у вільний від роботи у школі час, учитель може вдягатися, як йому подобається. Бо, мені здається, що працювати вчителем – не значить бути ним 24/7. Так, у шкільний час вчителі – як авторитет та приклад для дітей. Якщо вони вимагають дрес-коду, то й самі повинні його дотримуватись”.
Самі вчителі акцентують увагу на комфорті та важливості сучасного стилю.
Віта, педагог “Вчитель, я вважаю, повинен мати охайний вигляд, не виглядати вульгарно і, відповідно, не “пахнути” потом…..”
Юлія, педагог “Стиль має відповідати нашому місцю роботи і заходам, які відбуваються у школі. Найзручнішим є стиль Casual ‒ звичайний, повсякденний, також класичний, діловий і змішаний ‒ комфортний і, водночас, з елементами офіційності”.
І найцікавіше…
ЩО є ТАБУ для людини, яка займається педагогічною діяльністю?
Всі учасники освітнього процесу в цьому питанні дійшли спільної думки. Вони вважають, що вчитель не повинен переходити межі дозволеного, що стосується учнів. Ніякої близькості не повинно бути. Тим паче – чогось більшого. Також називали: проституцію, нецензурну лексику, агресію, садизм, вживання та пропаганду наркотиків, приниження дітей, моральне та фізичне насильство щодо учнів.
Данило, студент “Табу – лише обмеження, передбачені законодавством”.
Скільки людей ‒ стільки й думок. Проте, нам є над чим поміркувати. Зрозуміти, які компетентності в собі варто прокачати, а які вже і так досконалі. А також не забувати про те, що:
Єлизавета, учениця 11 класу “Вчитель – це не професія, а людина, у якої є своє життя, яким вона розпоряджається, як вважає за потрібне”.
Анна, учениця 10 класу “Взагалі, це дуже складна тема. І дуже несправедливо, коли працюєш учителем, всі думають, що тепер про особисте життя та про свої інтереси треба забути”.

            Шановні колеги! Піклуйтеся про себе та будьте щасливими!

Учні як ресурс для вчителя



Всі ми є учасниками освітнього процесу. І педагоги. І здобувачі освіти. І їх батьки. Працюючи в школі важливо розуміти, що взаємодія з дітьми  – це не «гра в одні ворота». Якщо ми будемо вважати, що роль педагога тільки надавати, а роль учня – тільки брати, будь то хоч знання, хоч уміння, хоч навички, то дуже скоро нас будуть чекати деякі сюрпризи. Чим старшими будуть ставати учні, тим більше таких сюрпризів ставатиме. Як результат – явний чи прихований саботаж дітей та наше власне вигорання і сумніви. Бо якщо замість взаємодії та співпраці війна на виживання, то це точно школа, а не полігон військових дій?

А тепер трошки про нас. Про вчителів. Про дорослих людей.

Пригадайте, чи є в вашому житті такі родичі, чи близькі друзі або, можливо, сусіди, які дуже за вас переживають? За ваше особисте життя, здоров’я, стиль одягу, раціон харчування, взагалі за ваш здоровий глузд? Дають поради з власного ідеально неперевершеного досвіду. Так переживають, що іноді думаєш, що було б краще якби вони взагалі про тебе забули.  Які емоції, яка реакція виникає в вас в той момент? Спробуйте поспостерігати. Зазвичай такою реакцією стає протест, роздратування, злість. Чому ми відчуваємо такі емоції до людини, яка, здається, хоче нашого вселенського щастя та успіху?
⟾тому, що найчастіше ми тієї поради не просили;
⟾тому, що виникає така думка: «Я доросла людина. Я сама вирішу, що мені робити». Хіба не так?

Ось тут то і найцікавіше. Наші учні, особливо по досягненню ними  підліткового віку, також вважають себе дорослими людьми. Отакої. У них є власна думка, певні життєві принципи та досвід. Що ж говорити про старших підлітків, юнаків та дівчат, яким по 15-17 років? Деякі з них вже мають певний сексуальний досвід, навички заробляння грошей, та ще й на додачу власні канали на ютубі. А ми взаємодіємо з такими людьми за принципом «ходити до їдальні за ручку строєм  та на уроках мовчки слухати». 
Так не тільки в школі. Так і в родині. Проблеми в спілкуванні батьків та дітей починаються тоді, коли дитина росте, а принципи комунікації з дитиною не змінюються: «тому, що я так сказала», «тому, що неможна», «ти ще нічого не розімієш», «роби як тобі сказали і не сперечайся», ну і звичайно «старших треба поважати». Звісно ж треба, ніхто і не проти. Але і дитина теж заслуговує на повагу та розуміння.
Як в родині, так і в школі, важливо розуміти, що відбувається з дитиною у різні вікові періоди, бути з нею, та реагувати відповідно. Важливо будувати співпрацю з дитиною не з позиції НАД-НЕЮ, а з принципу взаємодії З-НЕЮ.
Там, де на вимогу  маленька дитина зробить, підліток задасть логічне питання «А чому я маю це робити? Чому це мені потрібно?». Тут вже використовуємо свою педагогічну майстерність та розказуємо чому це важливо та які перспективи в подальшому матиме.
     
    Так ось ще раз про «гру в одні ворота». Постійно надавати інформацію, вчити, виховувати, супроводжувати, допомагати, піклуватись, перейматись… Погодьтесь це дуже важко та виснажує. Іноді не треба намагатись охопити все одразу та боятись впасти з позиції великого сенсея. Ми не можемо знати всього. Це і не потрібно. Не соромно визнати, що чогось ми і не знаємо. Не соромно повчитись дечому і у наших учнів. Світ постійно змінюється і хто про це знає краще, як не вони? Коли ми визнаємо, що чогось не знаємо та прагнемо до цих знань – ми також розвиваємось особисто та професійно. В процесі взаємодії зі своїми вихованцями. Разом з ними. При такій взаємодії виграють обидві сторони, як вчитель, так і його учні. Ми вчимо дітей, вони вчать нас. Ми вчимось у дітей, вони вчаться у нас.

         Чому ж можна повчитись у наших учнів? Ось тільки декілька моментів в яких вони явно ефективні та успішні:
 ⟾Адаптивність.
Наші учні, в більшості, легко можуть знаходити нові знайомства,  пробувати себе в різних ролях, проектах, займатись різними, іноді кардинально різними видами діяльності. На канікулах знаходять собі підробіток, отримують можливість заробити власні гроші та допомогти родині. Коли спілкуєшся з  дітьми іноді приходять думки, а чи змогли б ми, дорослі, так легко адаптуватись до оточуючого середовища, якби опинились в такій ситуації, в якій знаходяться наші учні? Ще те питаннячко.
 ⟾Відсутність рамок та меж у реалізації .
Дитина відкрита світу, рамки та обмеження вона отримує від суспільства з віком та досвідом. Також з бонусом із певних соціальних страхів та комплексів. А поки ще таких жахіть не має – молода людина здатна на неабияку креативність, творчість та енергію.
 ⟾Розуміння сучасних технологій.
Учень «сидить» у телефоні? Не обов’язково він грається. Поцікавтесь в нього різними  мобільними додатками. Там є можливості для творчості: для опанування графічного дизайну, створення коміксів та малюнків, навичок фото- та відео- монтажу, створення електронної музики та інше. Чому б і собі повчитись такому. Тим паче, що поряд з нами цілий клас дуже гарних спеціалістів.



Дорослішання  – складний, але дуже цікавий період. Чому б не прожити його разом з нашими учнями з користю та задоволенням для усіх?

пʼятницю, 14 лютого 2020 р.

Middlesex

Нещодавно прочитала книгу Джеффрі Євгенідіса "Сере́дня стать" (англ. Middlesex) — роман американського письменника грецького походження , виданий 2002 року. В Україні її переклали та опублікували у 2018 (Видавництво старого лева). За цю книжку, що швидко стала бестселером, 2003 року автор отримав Пулітцерівську премію.

Книга - не просто роман, це сага про життя трьох поколінь родини, про причинно-наслідкові зв'язки, які призвели до того, що в сім'ї народилась дівчинка Калліопа... чи хлопчик Калл? Це питання головний герой книги буде вирішувати для себе протягом всього роману.

А читач познайомитися з таким поняттям, як інтерсекс.

Інтерсекс - це люди, народженні зі статевими ознаками, які не співпадають з типовим визначенням чоловічого чи жіночого тіла.

Як це, народитись дівчинкою, виховуватись як дівчинка, а в підлітковому віці почати розвиватись нетипово для дівчинки? Що відчуває людина, яка не може ідентифікувати себе з конкретно однією статтю? Про це і розказує головний герой.

Так, доведеться гуглити, щоб дізнатись більше інформації, бо книга дійсно ставить багато запитань. І тоді з'являються факти та статистика:

За статистикою ООН від 0,5 до 1,7% людей народжуються з інтерсекс варіаціями, тобто як мінімум кожен двухсотий.

Доки ви не здасте тест на каріотип, ви ніколи не дізнаєтесь свою хромосомну стать.

Інтерсекс люди часто в дитинстві переносять хірургічні операції з метою "підігнати" людину під конкретну стать, в результаті чого страждають все подальше життя.

Більшість втручань та операцій проводиться без інформативної згоди пацієнта, вік якого може не досягати 15 років.

Отже виникає дуже багато важливих питань, які потрібно вирішити суспільству. Чи дуальний світ? Чи дійсно він поділений тільки на жіноче та чоловіче? Можливо існує більше ніж дві статі? Як батькам виховувати інтерсекс-дитину? Що і як пояснювати їй, собі та суспільству?..

Це питання ще поки залишається відкритим.

Проте, такою інформацією, перш за все, мають володіти медики, психологи та педагоги сучасного світу для того, щоб допомогти кожній людині реалізувати своє право бути особистістю -