Механізми психологічного захисту, або мене тривожить ситуація з коронавірусом

Іноді реальність виявляється настільки нестерпною для психіки людини, що для того, аби вижити та продовжити діяльність, в неї запускаються ті чи інші механізми психологічного захисту.

Кожна людина схильна до  певних захисних реакцій  - несвідомих проявів, які зменшують занепокоєння, що виникає з неприйнятних або потенційно шкідливих подразників.

Це як певний запобіжник. Щоб система не «згоріла» запускається та чи інша захисна реакція, яка дозволяє людині пережити травмуючу для неї ситуацію. Вид захисної реакції залежить від контакту людини із зовнішнім світом та від рівня розвитку її Его-процесу (свідомості).

Давайте трохи розберемось, які можуть бути види захисних реакцій у людей при єдиній об’єктивній реальності:

МЕНЕ ТРИВОЖИТЬ СИТУАЦІЯ З КОРОНАВІРУСОМ.

           За основу даного аналізу я взяла класифікацію механізмів психологічного захисту за матеріалами Дж. Вейланта, який виокремлює вісімнадцять захисних механізмів, що залежать від рівня розвитку Его, а також приклади думок та висловлювань, які можна почути з періоду початку пандемії від різних типів людей.

Психотичні механізми захисту першого рівня:

1) Ілюзорна проекція проявляється у відвертих хибних уявленнях про зовнішню реальність, часто у вигляді небезпеки, яка чатує ззовні. Такий захист дозволяє людині позбутись важких переживань шляхом перенесення відповідальності за власні неприємні  почуття на інших людей.

В нашому випадку умовивід: «Це все світова змова. Китай/Америка/масони винайшли біологічну зброю. Ми всі помремо»

2) Заперечення зовнішньої реальності  проявляється в спростуванні реального стану речей шляхом створення вигаданого образу навколишнього світу активно використовуючи фантазію та заміщення реальних подій та осіб.

Умовивід: «Коронавірусу не існує. Це все глобальний експеримент над людством. Нас дурять з якоюсь певною метою»

3) Викривлення реальності проявляється в значній трансформації зовнішнього світу з метою прилаштування до особистих потреб та інтересів. Позбавлення від неприємних переживань відбувається шляхом їх заміщення  протилежними відчуттями.

«Обставини примушують мене сидіти дома та нічого не робити. Хіба можна бути продуктивним в такій ситуації? Тут мені діти заважають, інтернет не ловить, чоловік/дружина не підтримує»

Незрілі (інфантильні) захисні механізми другого рівня:

4) Проекція почуттів – приписування іншим власних неусвідомлених почуттів, які дають про себе знати у вигляді упереджень, уявних підозр, а також надмірній пильності.

«Всі тепер ненавидять цих китайців»;

 «Лукашенко ось сказав тим, хто поїхав за кордон там і залишатись, бо вони заразу нам принесуть»

5) Шизоїдне фантазування – тенденція використовувати фантазії для занурення у свій власний світ з метою вирішення конфлікту або задоволення потреби. За допомогою фантазії людина змінює образ зовнішньої реальності до такої міри, що важка ситуація відступає на задній план або зникає з поля зору.

«При СРСР було краще, там подолали епідемію чорної віспи за кілька днів»;

«Треба передивитись «Службовий роман»/ «Анжеліку – маркізу янголів» тощо

6) Іпохондрія або іпохондрична самопроекція – присвоєння собі негараздів на основі неперевірених фактів. Людина вважає причинами уявної хвороби  будь-які непевні ознаки.   

«В мене болить голова та щось я спітнів. А чоловік в маршрутці сьогодні вранці кашлянув на мене. Це точно коронавірус! Смерть неминуча, а ніхто не розуміє моїх страждань»

 7) Пасивно-агресивна поведінка – агресія щодо інших, яка проявляється непрямим чином в пасивній формі або направлена проти самого себе з метою уникання конкурентоздатної ролі. Навмисне зволікання, тяганина, провокаційна поведінка з метою привернення уваги.

«Я не можу ходити в масці – я в ній задихаюсь»;

«Я потім помию руки»

 8) Компульсивна поведінка – прояв неусвідомлених імпульсів у вигляді нав’язливих автоматичних моторних та вербальних реакцій з метою звільнення від  напруги, тривоги та депресії. 

«Так, треба ще раз вимити руки. Мило теж брудне»;

«Вранці підлогу помила, треба ще раз ввечері. Кругом віруси»;

 «Все буде добре, все буде добре, все буде добре»

Невротичні захисти третього рівня:

9) Інтелектуалізація – спосіб уходу від того, що реально існує шляхом раціонального обґрунтування значимості неіснуючого. Гіпертрофована увага до малозначущих деталей з метою відмови від сприйняття в цілому. Вона включає декілька захисних механізмів, які виникають разом. Сюди відносять: самоізоляцію, використання ритуалів, створення для себе заборон, нав’язливі думки та віра в магічне мислення.

«Треба їсти цибулю та часник – вони вбивають всі віруси»;

 «Послухаю медитацію на зміцнення імунітету»;

«Я захищений від вірусів бо п’ю заряжену на здоров’я  воду»

10) Репресія або витіснення – накладання заборони на усвідомлення природи актуальних відчуттів.  Супроводжується специфічною символічною поведінкою, яка свідчить, що пригнічений факт насправді не забутий, а лише витіснений.

«Тут роботи стільки, а вони зі своєю дурнею все повідміняли»

11) Зміщення почуттів, або перенесення – переадресація  почуттів з того, що тривожить на відносно безпечний об’єкт.

«Я так переживаю, що через карантин не зможу вчасно здати звіт»;

«В мене закінчились аромасвічки, а магазин зачинений, це нестерпно»

12) Награна поведінка – вираз назовні почуттів, які діаметрально протилежні тим, що відчуваються, але сприймаються як недоречні або ганебні.

«Ой, люба сусідко/колего/подруго, ти щось кашляєш! Я так за тебе хвилююсь! Бувай здоровенька!»

13) Розототожнення, або невротичне заперечення  – захист спрямований на зміну внутрішнього світу та полягає у тимчасовій, проте достатньо серйозній трансформації самоідентифікації з метою уникання емоційного дистресу. Може включати гіпертрофовану активність, істеричні прояви, браваду, безвідповідальне ставлення до чогось, спалахи безпідставного відчуття зверхності.

«Було б чого боятись. В мене і кір був, і вітрянка, і нічого»;

«Ніщо не змусить мене сидіти вдома в чотирьох стінах»

Зрілі захисні механізми четвертого рівня:

14) Альтруїзм – отримання опосередкованого, але інстинктивного і конструктивного задоволення в результаті надання послуг іншим.

«Запишу вебінар для учнів/ проведу онлайн-консультацію/ надам координаційні або волонтерські послуги»; 

«Коли піду в аптеку куплю ліки й для сусідки, вона зараз до міста не добереться»

15) Гумор – відверте висловлення ідей та почуттів без заподіяння дискомфорту; зняття напруги без вчинення неприємного впливу на інших.

«Коронавирус, корона, уходи с нашего района» (читати співаючи);

«Якщо зачиняться всі салони краси, то світ побачить дещо страшніше ніж коронавірус»

16) Придушення усвідомлення імпульсу – свідоме або напівсвідоме рішення відкласти на деякий час роздуми про виникнення внутрішнього конфлікту. Полягає в пошуку сприятливого моменту для реагування  та повного усвідомлення дискомфорту, що виник.

«Сьогодні ситуація складається таким чином, буду діяти відповідно»;

 «Буду дотримуватись рекомендацій карантинного режиму та робити все, що залежить особисто від мене»

17) Антиципація, або передчуття гіршого – передчасна тривога, яка включає тенденцію розглядати посилення дискомфортного стану та хвилювання з приводу можливих неприємностей майбутнього. 

«Треба завчасно купити собі ліки та продукти на випадок надзвичайного стану»;

«Треба подумати як можна перевестись на дистанційну роботу, якщо підприємство не буде працювати»

18) Сублімація, або заміщення – прояв почуттів через різноманітні ігри, творчість, спортивні заняття. Сублімація є частковим задоволенням інстинктивних потреб.

«Раз знаходжусь в самоізоляції – буде час розібрати речі в шафі та помити вікна»;

 «Нарешті доробимо з сином модель кораблика»;

«О, подивимось фільм всією родиною!»

         Щоб адекватно та конструктивно пережити складну ситуацію, взаємодіяти з навколишнім світом, розуміти самого себе зараз дуже важливо  проаналізувати: а що саме роблю/думаю в цій ситуації я? які механізми захисту використовую? Чи вистачає мені особистих ресурсів для подолання ситуації?

Спеціалісти зазначають, що корекція механізмів психологічного захисту залежить від  рівня на якому знаходиться стан свідомості людини: психотичному, інфантильному, невротичному чи зрілому. Це може бути як адекватне використання механізмів при зрілому рівні так  і рекомендації щодо отримання психологічної консультації для інших рівнів.

Завжди пам’ятаємо про те, що об’єктивна реальність одна – реагуємо ми на неї по різному.

Всім психічного та фізичного здоров’я!

Вчитель, блогер та стендап, або Дайте учням емоцію!

Дітям не цікавий урок… Вони нічого не хочуть… 

 Їм нічого не потрібно… 

Чи часто ви чуєте такі фрази від колег чи батьків учнів? А можливо, що і самі так думаєте, розгублено намагаючись зрозуміти, чому урок не викликає зацікавленості в учнів та мотивації до пізнання.

І предмет важливий. І матеріал доступний. І вам не байдуже. То в чому власне може бути проблема?

А проблема в тому, що ми втрачаємо авторитет в учнів. В нас (педагогів, наставників, вихователів, батьків) з’явилось багато конкурентів в боротьбі за увагу юнацької аудиторії.  Поки ми намагаємось щось донести дітям – їх увага повністю прикута до тих, хто цілком вміє володіти аудиторію. Поговоріть з дитиною. Хто її надихає та що.

Ці конкуренти – прості люди, які мають доступ до соціальних мереж, а таким чином до широкої аудиторії. Це блогери, артисти гумористичного жанру стендап, користувачі соціальних мереж, які розвивають власний бренд та інше. У всіх цих людей є одна мета – привернути увагу якомога більшої кількості  глядачей, підписників заради визнання/грошей/лайків/переглядів. Мета спільна – способи і засоби впливу різні.

Тож чому дитина не слухає вчителя та батьків, проте якийсь незнайомець її мотивує та надихає? Чому дитина сприймає поради блогерів, цитує їх, використовуючи цитати, лексику, жарти та починає вважати це своєю власною думкою? Просто ці люди вміють привертати увагу широкого загалу. Вони працюють на аудиторію. Вони зацікавлені в аудиторії.

Поки ми розмірковуємо – то поступово втрачаємо нашу аудиторію. Наших учнів. Та можливість вплинути та навчити. Їм просто не цікаво з нами. Все. Який би не був хороший та важливий матеріал, якщо він не цікаво надається – дитина не буде його сприймати.

Але ми люди розумні та не впадаємо у відчай. 

Завжди є вихід з ситуації. Можна просто повчитись. Поспостерігати. Проаналізувати. Як артист жанру стенап працює з аудиторією? Як блогер ілюструє свій матеріал відео та ефектами? Як людина приваблює підписників в соціальних мережах? Якщо узагальнити, то можна побачити наступні моменти.

·        Власний приклад або історія успіху. Люди прагнуть бачити як інша людина досягла певного успіху. Прагнуть бачити не лише результат, а і те, як людина до нього йшла. Які невдачі переживала, як з них виходила, які висновки робила. На уроках ми часто наводимо як приклад історичні постаті світових лідерів тощо. Проте для учня, якщо чесно, не дуже цікаво слухати про якихось далеких, а часто і невідомих йому людей. Учню цікаво почути приклад з життя реального, з тієї буденності в якій він сам існує. Історію з життя педагога, про людей, які живуть поруч. Не обов’язково розповідати особисте, можна навести приклад з життя друзів чи знайомих. Без імен та  адрес звісно)) Дітям цікаво тоді, коли почуте викликає у них емоцію. Коли вони можуть провести паралель із власним життям – «якщо він зміг, то зможу і я».

 Саме тому інста-блогери мають таку шалену популярність, вони просто задовольняють цей запит аудиторії. Не забувайте бути щирими – діти одразу помічають фальш. Розповідайте історії – це дозволить створити емоційний зв'язок та довіру.

·      

        Взаємодія з аудиторією. 
   Залученість – один із самих головних факторів, які дозволяють стати успішним. І блогери і актори стендапу активно користуються цим правилом. Урок не має бути грою одного актора – потрібна взаємодія. Спитати думку, пожартувати, обіграти наявність в класі певних предметів прив’язавши їх до теми уроку. Це «висмикне» дитину з її думок та забезпечить її увагу.

      Мистецтво індивідуальності. 
 Чому певних педагогів учні добре пам’ятають на ім’я та по батькові, а інші роками існують в їх свідомості як професійна функція: «хімічка», «фізрук» тощо?  Тут вся справа в індивідуальності та харизмі. Можна таким чудовим народитись, а можна розвинути себе як певний бренд. Ваш урок – це відображення вашої самобутності, так як ви не буде викладати предмет ніхто інший. Робіть це із задоволенням. Кайфуйте самі від своєї діяльності. І діти захочуть приходити до вас ще і ще. Тому що такого Вчителя як Ви більше немає ніде.

·        Імпровізація. Якщо не вийшов план А – вийде план Б. Ми живемо в умовах, що постійно змінюються. Важко розпланувати все, передбачити реакції учнів та фактори які від нас незалежать. Щоб не нервувати якщо «валиться» план уроку – навчиться імпровізації. Відчувайте аудиторію, коригуйте матеріал під неї. Краще виходить не те, що заплановано, а те, що доречно. 

·      

  Візуалізація та ефекти. Жодного блогера не будуть переглядати та слухати, якщо він просто дивиться в камеру та щось говорить. Не будуть слухати і педагога. Вдало проілюстрований матеріал     (відеорядом, емоціями, зміною діяльності) завжди викликає цікавість та бажання дізнатись ще.

   Насправді все дуже просто. Ви є на уроці. Ви виступаєте перед живою публікою. Ви її відчуваєте? Учні – це енергія. Учні – це стихія. Ви вмієте її розуміти? Ви вмієте нею керувати?..

Часто, щоб зрозуміти – потрібно лише уважно прислухатись. Питання лише одне: особисто вам потрібна ця аудиторія? Якщо так – ви знайдете способи заволодіти її увагою. І тоді самі отримаєте задоволення та натхнення. Енергія аудиторії стане вашим особистим каталізатором та натхненням. Коли цікаво учням – то це цікаво і вчителю. Тож дайте дітям емоцію!

Скляна стеля для педагогів, або Вчителі також люди

Вчитель не має права… Вчитель повинен… Вчитель – взірець для дітей…

Людям, які працюють у системі освіти, дуже добре знайомі речення і вислови, які починаються з цих слів. Учитель повинен та не повинен вже стільки всього, що іноді починає забувати, хто він є насправді. Виникає відчуття, ніби він – це повне продовження своєї професії, своєї “місії” зі всією її багатовіковою мудрістю. Здається, що жодної миті не можна забувати, хто ти є. Ти – вчитель. Цим все сказано. Що тобі іще потрібно про себе знати? Не знаєш, у чому сенс життя? – почитай свою посадову інструкцію…

Але ж професійна ідентичність не може замінити собою всі інші складові особистості людини, яка обрала педагогічну діяльність. Професія – це лише частина життя. І чи потребують сучасні учні, щоб вчитель повністю “приніс себе в жертву” своїй професії?

В гендерній психології існує таке поняття як “скляна стеля”. Це визначення використовується для позначення невидимого і формально ніяк не позначеного бар’єру, який обмежує кар’єрне просування жінок, безвідносно до їх професійних якостей, певним рівнем соціальної ієрархії в організації, області чи державній системі. Пізніше цей термін був поширений і на інші соціальні групи та меншини.

У працівників освіти також існує своя “скляна стеля” ‒ стереотипи, суспільно-моральні норми, які регламентують діяльність вчителя. Бо всі ж навколо знають, що саме і як педагог має робити: як працювати, жити та відпочивати. Самому педагогові залишається лише прислухатись до думок оточуючих і намагатися дотримуватися всіх тих інструкцій, які диктує йому суспільство. Навіть відпочивають вчителі у компанії інших вчителів, замінюючи повноцінний відпочинок різноманітними фестивалями, конференціями, тренінгами, семінарами тощо. Бо хіба ж можна хоч на хвилину забути, що ти – вчитель? Хіба можна хоч на секунду розслабитися?..

Але життя це не тільки школа… Якщо вчитель сам живе лише однією школою, чи зможе він достатньо компетентно говорити з дітьми про життя? Про життя, яке вирує у цю саму мить за межами школи, про життя, з яким діти та підлітки стикаються за її межами, про життя, в яке вони поринуть після випускного? Чи корисно це для самого вчителя? Чи не обмежує його розвиток як особистості? І хіба не це “повне занурення” у професію призводить до нищівного вигорання?

То хто ж встановив цю “скляну стелю” для освітян? Кому вона потрібна і чи потрібна взагалі?  З її цілою низкою правил та догм? Чого саме прагнуть від нас сучасні учні?

Для того, щоб хоч трошки розібратись ‒ який же він, образ педагога у нашому суспільстві, я провела невеличке дослідження серед трьох найзацікавленіших в цьому питанні категорій людей: учнів, їхніх батьків та, безпосередньо, самих педагогів. Що ж з цього вийшло? Давайте подивимося!

Який же образ ідеального учителя?

Учні воліють, щоб педагог був сучасним, ввічливим, чесним, вимогливим, але справедливим, добре обізнаним у своєму предметі, міг зацікавити дітей, мав почуття гумору. Наголошують на важливості того, щоб матеріал звучав з вуст викладача, а не був представлений на презентації, за виключенням певних випадків.

Анна, учениця 10 класу “Ідеальний учитель – це дуже комунікабельна та компетентна людина, яка любить дітей та отримує задоволення від своєї роботи, не зважаючи на труднощі”.

Дуже важливою для дітей є підтримка з боку вчителя, разом з тим, і вчитель, і учень мають поважати одне одного.

Тоня, учениця 11 класу “Ідеальний учитель, на мою думку, має бути щирим, турботливим та мати змогу завжди допомогти”.
Юлія, студентка “Той, який зможе знайти спільну мову з дитиною будь-якого віку”.

Батьки учнів акцентують увагу на високому рівні культури, комунікабельності вчителя. Воліють, щоб вчитель був в міру вимогливим та мав можливість зрозуміти стан дитини.

Анна, мати другокласниці “Для мене ідеальний вчитель має бути другом дитині, кому не страшно розповісти та зізнатись у власних помилках”.

Самі педагоги наполягають на важливості загальнолюдських цінностей, готовності до конкуренції, адаптивності до життєвих змін та криз, самовдосконаленні.

Віта, педагог “Ідеальним бути важко, але сучасний вчитель повинен у достатній мірі володіти знаннями про цей новий світ, приймати все нове і мати здатність змінитися”.

Що ж може розчарувати людину у вчителеві?

Учні не зможуть пробачити педагогу брехню, безвідповідальність, байдужість, відсутність почуття гумору, зневагу до дітей, упереджене ставлення, виокремлення “улюбленців” та підвищений голос.

Дарина, учениця 11 класу “Як і в будь-якій людині – підлість. Коли він не помічає, що ти стараєшся. Злобу…”.
Анна, учениця 10 класу “Особисто мене може розчарувати у вчителеві, коли він не розуміє, що він викладає, та з незацікавленістю ставиться до свого предмету”.
Данило, учень 11 класу “Розчаровує незнання вчителем свого предмету, коли він починає просто читати реферат або презентацію”.

Батьки виокремили надмірну вимогливість, підвищений голос на дитину та упередженість педагога щодо дитини.

Світлана, мати семикласниці “Коли вчитель націлений, в першу чергу, на здобуття дитиною знань попри можливі проблеми зі здоров’ям або значний психологічний дискомфорт”.

Що ж може розчарувати педагогів у своїх колегах? Це – некомпетентність, непрофесіоналізм, безтактність, невихованість, пліткарство, заздрість по відношенню до інших, нездорова конкуренція, неохайність. Коли людина ходить на роботу тільки для “галочки” і тільки за зарплатою, а не вкладає в свою справу душу.

Ольга, педагог “Постійні докори на життя, країну, управлінців, бо і так вистачає в житті негативу! Ні в якому разі не жалітись на … зарплатню, родину, колег, учнів!”

Яким має бути вчитель у соціальних мережах?

Більшість опитаних учнів вважають, що вчитель – це вільна людина і на своїй сторінці у соціальних мережах може додавати у друзі всіх, кого вважає за потрібне, в тому числі і учнів та їхніх батьків. Діти вважають, що це – особисте право педагога: вирішувати, що викладати у стрічку та репостити. Однак наголосили, що вчитель, як і будь-яка людина, не повинен викладати пости провокаційного характеру і занадто відверті фотографії.

Данило, учень 11 класу “Правила поведінки в інтернеті для всіх однакові, вони не мають когось обходити або, навпаки, обмежувати особистість”.
Дарина, учениця 11 класу “Мені здається, що вчитель може підписуватися на сторінки своїх учнів, дивитись їхні дописи, але не докоряти учнів, на кшталт: а я бачив, чим ти займався у вихідні і чому не зробив домашнє завдання…”
Анна, учениця 10 класу “Я вважаю, що вчителі МАЮТЬ СВОЄ ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ. Вони такі ж самі люди, як і всі. Вважаю, що пости вони мають писати тією мовою, якою їм зручно… Так,  було би чудово бачити приклад, що вчителі  обирають здоровий та активний спосіб життя. Але, що тільки не трапляється, і вчителям також потрібен релакс 🙂 ”.
Даніїл, учень 11 класу “Може бути самим собою. Додаючи учня у друзі він показує, що приховувати йому нічого”.

Батьки також у більшості вважають, що вчитель – це звичайна людина і в соціальних мережах також. Він сам має вирішувати, кого додавати та що виставляти. Проте, є і моменти, на які варто звернути увагу.

Світлана, мати семикласниці “Зважливим. Якщо в нього в друзях є учні, то він має пам’ятати про це, і не постити інформацію з нецензурними виразами, відкритою агресією, пропагуванням шкідливих звичок, не варто закликати до нетолерантного поводження стосовно будь-яких груп та людей”.
Оксана, мати чотирикласниці “Бажано, щоб додавав у друзі батьків, відповідав на їхні запитання. Можливо, доцільно викладати у стрічку обговорення актуальних питань, що стосуються його предмета, а також пропозиції самовдосконалення, інформацію, що може зацікавити дітей, на яку вони будуть реагувати.”

Педагоги також наголошують, що вчитель – це звичайна людина, але все ж таки, правила етики ніхто не відміняв.

Юлія, педагог “У соціальних мережах, як і в реальному житті, вчитель має залишатися вчителем. До того ж, навіть коли наш робочий день закінчився, ми продовжуємо бути вчителями. За нами спостерігають, оцінюють, стежать, тому ми завжди маємо бути на висоті і поводити себе гідно. Я не бачу абсолютно нічого поганого чи абсурдного у тому, щоб додавати в друзі дітей чи батьків. Це чудова можливість зробити так, щоб несказане стало сказаним. Таким чином можна миттєво зробити оголошення чи термінове повідомлення, порадитися, домовитися про щось або й просто надати психологічну допомогу онлайн. У свою стрічку вчитель має викладати усе, що не суперечить його статусу, моральним нормам, правилам етики і етикету, у межах дозволеного своєю совістю, порядністю, вихованістю.”
Тетяна, педагог “Учитель звичайна людина, та разом з тим, вихована, культурна, тактовна i сторiнки у cоцмережi мають бути відповідні.”
Ольга, педагог “Особиста суб’єктивна думка… в деякі мережі можна додавати учнів, в деякі ‒ ні! Все залежить від того, яка мета профілю. Вважаю, що батьків треба додавати, аби вони були в курсі подій, бо частенько живуть вигадками та плітками про вчителя. Я не викладаю дуже відверті фото (в купальнику та подібні), бо знову ж таки, яка мета? Якщо на меті похизуватись фігуркою чи тілом, то робити треба закриті доступи та редагувати аудиторію”.

Яким же має бути особисте життя та відпочинок вчителя?

На це запитання знову ж таки більшість відповіла, що на те воно і особисте – бо не стосується нікого… Учніі студенти, в більшості, зійшлися на думці, що особисте життя вчителя не має стосуватись учнів, у кожного повинен бути свій особистий простір.

Тоня, учениця 11 класу “Відпочинок такий, який йому (вчителю) подобається. Якесь хобі, кардинальні зміни…”
Ілля, студент “Особисте життя має бути у всіх! Головне, щоб воно не приносило шкоду оточуючим”.
Анна, учениця 10 класу “Особисте життя вчителя таке саме, як і в інших людей. Зрозуміло, що не гарно було би показувати свої стосунки усій школі”.
Микита, студент “Відпочинок… Море, у друзів вдома за чашечкою кави… З ким? Рідні, друзі, також педагоги, можливо, навіть учні”.

Батьки також вважають, що це – особистий простір і територія вчителя. Все тут залежить від самої людини, від того, з ким йому самому приємно проводити час.

Анна, мати другокласниці “Вчитель має бути психічно здоровим! Це єдине, що може мене хвилювати з особистого життя вчителя”.
Світлана, мати семикласниці “Якщо воно (особисте життя) не відповідає моральним нормам. Наприклад, зміна партнерів щоночі, я б воліла не знати про це. Загалом, це не моя справа, я би не засуджувала одностатеві зв’язки і все таке інше, якщо він (учитель) не пропагує їх”.

Педагоги також зазначають, що особисте життя має бути особистим ‒ не для широкої аудиторії. Тільки для родини та для дуже близьких.

Ольга, педагог “Відпочивати треба вчитись! Такий висновок зробила я за останні 2 роки. Тому що багато вчителів не вміють відпочивати. Планувати треба згідно вподобань. Мені до вподоби подорожувати з родиною, спостерігати за краєвидами нашої чарівної країни! Це додає мені наснаги!”
Тетяна, педагог “Відпочинок також має бути! Іноді буває, стiльки школи в твоєму житті, що особисте навiть трошки заважає…”

Яким має бути зовнішній вигляд вчителя?

Здобувачі освіти та їхні батьки вважають, що вбрання вчителя не має відволікати учнів від навчального процесу (не має бути занадто яскравим і відвертим). У всьому іншому – вважають, це ‒ особиста справа вчителя. Він може вбиратися за власним стилем так, щоб йому було зручно, у те, що йому пасує, враховуючи фінансову спроможність. Освітянину, на думку опитуваних, варто бути стриманим, елегантним, охайним, доглянутим. Одяг має відповідати предмету, який викладає вчитель (до прикладу, учитель фізкультури і вчитель історії 😉 ).

Анна, учениця 11-го класу “На мою думку, у вільний від роботи у школі час, учитель може вдягатися, як йому подобається. Бо, мені здається, що працювати вчителем – не значить бути ним 24/7. Так, у шкільний час вчителі – як авторитет та приклад для дітей. Якщо вони вимагають дрес-коду, то й самі повинні його дотримуватись”.

Самі вчителі акцентують увагу на комфорті та важливості сучасного стилю.

Віта, педагог “Вчитель, я вважаю, повинен мати охайний вигляд, не виглядати вульгарно і, відповідно, не “пахнути” потом…..”
Юлія, педагог “Стиль має відповідати нашому місцю роботи і заходам, які відбуваються у школі. Найзручнішим є стиль Casual ‒ звичайний, повсякденний, також класичний, діловий і змішаний ‒ комфортний і, водночас, з елементами офіційності”.

І найцікавіше…

ЩО є ТАБУ для людини, яка займається педагогічною діяльністю?

Всі учасники освітнього процесу в цьому питанні дійшли спільної думки. Вони вважають, що вчитель не повинен переходити межі дозволеного, що стосується учнів. Ніякої близькості не повинно бути. Тим паче – чогось більшого. Також називали: проституцію, нецензурну лексику, агресію, садизм, вживання та пропаганду наркотиків, приниження дітей, моральне та фізичне насильство щодо учнів.

Данило, студент “Табу – лише обмеження, передбачені законодавством”.

Скільки людей ‒ стільки й думок. Проте, нам є над чим поміркувати. Зрозуміти, які компетентності в собі варто прокачати, а які вже і так досконалі. А також не забувати про те, що:

Єлизавета, учениця 11 класу “Вчитель – це не професія, а людина, у якої є своє життя, яким вона розпоряджається, як вважає за потрібне”.
Анна, учениця 10 класу “Взагалі, це дуже складна тема. І дуже несправедливо, коли працюєш учителем, всі думають, що тепер про особисте життя та про свої інтереси треба забути”.

            Шановні колеги! Піклуйтеся про себе та будьте щасливими!