Учні як ресурс для вчителя

Всі ми є учасниками освітнього процесу. І педагоги. І здобувачі освіти. І їх батьки. Працюючи в школі важливо розуміти, що взаємодія з дітьми  – це не «гра в одні ворота». Якщо ми будемо вважати, що роль педагога тільки надавати, а роль учня – тільки брати, будь то хоч знання, хоч уміння, хоч навички, то дуже скоро нас будуть чекати деякі сюрпризи. Чим старшими будуть ставати учні, тим більше таких сюрпризів ставатиме. Як результат – явний чи прихований саботаж дітей та наше власне вигорання і сумніви. Бо якщо замість взаємодії та співпраці війна на виживання, то це точно школа, а не полігон військових дій?

А тепер трошки про нас. Про вчителів. Про дорослих людей.

Пригадайте, чи є в вашому житті такі родичі, чи близькі друзі або, можливо, сусіди, які дуже за вас переживають? За ваше особисте життя, здоров’я, стиль одягу, раціон харчування, взагалі за ваш здоровий глузд? Дають поради з власного ідеально неперевершеного досвіду. Так переживають, що іноді думаєш, що було б краще якби вони взагалі про тебе забули.  Які емоції, яка реакція виникає в вас в той момент? Спробуйте поспостерігати. Зазвичай такою реакцією стає протест, роздратування, злість. Чому ми відчуваємо такі емоції до людини, яка, здається, хоче нашого вселенського щастя та успіху?

⟾тому, що найчастіше ми тієї поради не просили;

⟾тому, що виникає така думка: «Я доросла людина. Я сама вирішу, що мені робити». Хіба не так?

Ось тут то і найцікавіше. Наші учні, особливо по досягненню ними  підліткового віку, також вважають себе дорослими людьми. Отакої. У них є власна думка, певні життєві принципи та досвід. Що ж говорити про старших підлітків, юнаків та дівчат, яким по 15-17 років? Деякі з них вже мають певний сексуальний досвід, навички заробляння грошей, та ще й на додачу власні канали на ютубі. А ми взаємодіємо з такими людьми за принципом «ходити до їдальні за ручку строєм  та на уроках мовчки слухати». 

Так не тільки в школі. Так і в родині. Проблеми в спілкуванні батьків та дітей починаються тоді, коли дитина росте, а принципи комунікації з дитиною не змінюються: «тому, що я так сказала», «тому, що неможна», «ти ще нічого не розімієш», «роби як тобі сказали і не сперечайся», ну і звичайно «старших треба поважати». Звісно ж треба, ніхто і не проти. Але і дитина теж заслуговує на повагу та розуміння.

Як в родині, так і в школі, важливо розуміти, що відбувається з дитиною у різні вікові періоди, бути з нею, та реагувати відповідно. Важливо будувати співпрацю з дитиною не з позиції НАД-НЕЮ, а з принципу взаємодії З-НЕЮ.

Там, де на вимогу  маленька дитина зробить, підліток задасть логічне питання «А чому я маю це робити? Чому це мені потрібно?». Тут вже використовуємо свою педагогічну майстерність та розказуємо чому це важливо та які перспективи в подальшому матиме.

     

    Так ось ще раз про «гру в одні ворота». Постійно надавати інформацію, вчити, виховувати, супроводжувати, допомагати, піклуватись, перейматись… Погодьтесь це дуже важко та виснажує. Іноді не треба намагатись охопити все одразу та боятись впасти з позиції великого сенсея. Ми не можемо знати всього. Це і не потрібно. Не соромно визнати, що чогось ми і не знаємо. Не соромно повчитись дечому і у наших учнів. Світ постійно змінюється і хто про це знає краще, як не вони? Коли ми визнаємо, що чогось не знаємо та прагнемо до цих знань – ми також розвиваємось особисто та професійно. В процесі взаємодії зі своїми вихованцями. Разом з ними. При такій взаємодії виграють обидві сторони, як вчитель, так і його учні. Ми вчимо дітей, вони вчать нас. Ми вчимось у дітей, вони вчаться у нас.

         Чому ж можна повчитись у наших учнів? Ось тільки декілька моментів в яких вони явно ефективні та успішні:

 ⟾Адаптивність.

Наші учні, в більшості, легко можуть знаходити нові знайомства,  пробувати себе в різних ролях, проектах, займатись різними, іноді кардинально різними видами діяльності. На канікулах знаходять собі підробіток, отримують можливість заробити власні гроші та допомогти родині. Коли спілкуєшся з  дітьми іноді приходять думки, а чи змогли б ми, дорослі, так легко адаптуватись до оточуючого середовища, якби опинились в такій ситуації, в якій знаходяться наші учні? Ще те питаннячко.

 ⟾Відсутність рамок та меж у реалізації .

Дитина відкрита світу, рамки та обмеження вона отримує від суспільства з віком та досвідом. Також з бонусом із певних соціальних страхів та комплексів. А поки ще таких жахіть не має – молода людина здатна на неабияку креативність, творчість та енергію.

 ⟾Розуміння сучасних технологій.

Учень «сидить» у телефоні? Не обов’язково він грається. Поцікавтесь в нього різними  мобільними додатками. Там є можливості для творчості: для опанування графічного дизайну, створення коміксів та малюнків, навичок фото- та відео- монтажу, створення електронної музики та інше. Чому б і собі повчитись такому. Тим паче, що поряд з нами цілий клас дуже гарних спеціалістів.

Дорослішання  – складний, але дуже цікавий період. Чому б не прожити його разом з нашими учнями з користю та задоволенням для усіх?